Новини Осипенківської сільської ради

https://osipenko-onlineschool.blogspot.com/2024/10/blog-post_25.html

Шановні працівники освіти! У цей день щиро вітаю вас з вашим професійним святом! Ваша праця і внесок у розвиток освіти і науки є надзвичайно важливою для нашого суспільства, особливо зараз у такий важкий час для нашої країни. Попри виклики війни, ви продовжуєте віддавати свій талант, знання та енергію, щоб навчати та виховувати нові покоління. Ваші старання допомагають формувати майбутнє нашої Батьківщини. Ваша робота відчутна і визначальна у житті кожної людини. Тому сьогоднішній день – це чудова нагода сказати вам щире “Дякую”. Дякуємо за вашу відданість, професіоналізм та любов до своєї справи. Дякуємо за вашу неоціненну роботу в освіті та вихованні підростаючого покоління. Хай ваша праця завжди приносить вам радість і визнання, а ваш вплив на майбутнє буде безмежним!

У День захисників і захисниць України 1 жовтня 2024 року о 09.00 по всій країні відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання в пам'ять про всіх загиблих воїнів.

https://drive.google.com/file/d/1Svnm5MShx6YojnVu3PRwRq70OsZmui3Q/view?usp=drive_link

До Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Десять років тому, 14 серпня 2014р. у бою на Луганщині загинув наш земляк, боєць добровольчого батальйону "Айдар" Володимир Зюзь (1948-2014). На початку серпня 2014 р. айдарівці, разом з десантними й мотострілецькими підрозділами ВСУ пішли в наступ, розблокувавши Луганський аеропорт. 14 серпня в ході запеклих боїв, здолавши укріпрайони сепаратистів нашими підрозділами були звільнені села Новосвітлівка і Хрящувате. Та напереріз вже рухались регулярні підрозділи російських військ, що увійшли на територію України - батальйонно-тактичні групи: танки, артилерія, десант. Вночі з 13 на 14 серпня, під Новосвітлівкою, підрозділ бійців «Айдар» і ВСУ вступив в нерівний бій з танковою колоною росіян. Тоді загинуло 22 айдарівця. 17 серпня 2014-го, героя було поховано на батьківщині, поряд з могилами предків. Нині там ТОТ.

Прохоров Микола Олександрович (12.03.1990–29.08.2014) М. О. Прохоров народився 12 березня 1990 року в с. Любимівці Михайлівського району Запорізької області. Закінчив Любимівську ЗОШ І–ІІІ ступеня. З 2005 до 2008 рік навчався в Михайлівському ВПУ № 52, отримав диплом за фахом «Тракторист-машиніст та слю­сар-ремонтник». Строкову службу проходив з 11.2008 до 10.2009 водієм у військах ППО (Львівська обл.). Був призваний Василівсько-Михайлівським ОРВК за мобілізацією 29.03.2014 року. Обіймав посаду стрільця (механіка-радіотелефоніста) в 93-й ОМБр 1-го батальйону в/ч пп В2830 ЗСУ. Микола Прохоров загинув 29 серпня 2014 р. внаслідок вогне­пальної вибухової уламкової травми під час виходу з Іловайського «котла» поміж с. Многопілля – с. Червоносільське – с. Осикове. А 16 жовтня 2014 року його тимчасово поховали як невпізнаного героя під номером на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська. І тільки після тривалих експертиз ДНК 3-го липня 2015 року тіло М. Прохорова було перепоховане в рідній Любимівці. Два місяці потому односельці зібралися на мітингу біля школи, де було встановлено меморіальну дошку земляку. У нього залиши­лися мама, брат, дружина і маленька донька, з якими останнім часом він мешкав в с. Осипенко Бердянського району. Указом Президента України № 9/2016 від 16.01.2016 року М. О. Прохоров нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 21 червня 2017 року солдат М. О. Прохоров нагороджений орде­ном «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня (посмертно). http://old.zounb.zp.ua/node/5965 Три роки тому, 21 серпня 2021 під час заходу «Незалежна і єдина будь навіки Україно !», Анна Прохорова, дружина полеглого воїна-земляка, який кілька років прожив у нашому селі на Бердянщині, передала музею картину, на якій зображено її чоловіка, Миколу Прохорова. Вона була розміщена в експозиції, поряд з матеріалами, які розповідають про наших загиблих у боях на Донбасі земляків. Тепер там тимчасова окупація, й нічого зі згаданого не існує - усе знищили окупанти й колаборанти. Воздасться їм, Бердянщина буде вільною.

Шановні мешканці Осипенківської громади!