Солонський Владислав Володимирович
Старший лейтенант Владислав Солонський, позивний Осип, загинув в ніч на 29 липня 2022 року в полоні внаслідок теракту в колонії тимчасово окупованого селища Оленівка Донецької області. Офіцеру було 47 років.
Владислав народився і виріс в селі Осипенко
Запорізької області. Закінчив Бердянський державний педагогічний університет та Запорізьку школу міліції. У мирному житті був приватним підприємцем - займався
встановленням супутникових антен. Захоплювався
садівництвом і риболовлею. Останне захоплення -
вирощування винограду.
Чоловік був учасником Революції Гідності. Коли у 2014 році почалася війна, одразу пішов до військкомату, але через травму спини йому відмовили. Проте це його не зупинило - він приєднався до тоді ще добровольчого батальйону «Азов». Відтоді брав участь в АТО/ООС.
З 24 лютого 2022 року разом із побратимамии брав участь в обороні Маріуполя та заводу «Азовсталь». Владислав обіймав посаду офіцера логістики групи тилового забезпечення. Пройшов запеклі бої, мужньо витримав всі умови. Після потужного авіаобстрілу окупантів він написав дружині: «Я втратив усіх своїх друзів, з якими був поруч ці місяці».
Навесні, виходячи у полон з «Азовсталі», Владислав неодноразово говорив коханій, що за них ручаються треті країни, кілька місяців і всі захисники Маріуполя будуть вдома. Тоді йому вдалося передати дружині пакунок, в якому були телефон, нагороди, всі документи та весільна каблучка, яку ніколи не знімав.
Останнє смс з невідомого номера офіцер надіслав дружині 26 липня: «Обіймаю міцно, люблю безмежно.
Чекаю зустрічі». А через два дні загинув.
За час служби офіцер неодноразово був відзначений
нагородами: пам'ятним знаком «Захиснику
Маріуполя», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «За доблесну службу», подякою Національної гвардії
України, почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Старший лейтенант Владислав
Солонський, позивний Осип, загинув в ніч на 29 липня 2022 року в полоні внаслідок теракту в колонії тимчасово окупованого селища Оленівка Донецької області. Офіцеру було 47 років.
Владислав народився і виріс в селі Осипенко
Запорізької області. Закінчив Бердянський державний педагогічний університет та Запорізьку школу міліції. У мирному житті був приватним підприємцем - займався
встановленням супутникових антен. Захоплювався
садівництвом і риболовлею. Останне захоплення -
вирощування винограду.
Чоловік був учасником Революції Гідності. Коли у 2014 році почалася війна, одразу пішов до військкомату, але через травму спини йому відмовили. Проте це його не зупинило - він приєднався до тоді ще добровольчого батальйону «Азов». Відтоді брав участь в АТО/ООС.
З 24 лютого 2022 року разом із побратимамии брав участь в обороні Маріуполя та заводу «Азовсталь». Владислав обіймав посаду офіцера логістики групи тилового забезпечення. Пройшов запеклі бої, мужньо витримав всі умови. Після потужного авіаобстрілу окупантів він написав дружині: «Я втратив усіх своїх друзів, з якими був поруч ці місяці».
Навесні, виходячи у полон з «Азовсталі», Владислав неодноразово говорив коханій, що за них ручаються треті країни, кілька місяців і всі захисники Маріуполя будуть вдома. Тоді йому вдалося передати дружині пакунок, в якому були телефон, нагороди, всі документи та весільна каблучка, яку ніколи не знімав.
Останнє смс з невідомого номера офіцер надіслав дружині 26 липня: «Обіймаю міцно, люблю безмежно.
Чекаю зустрічі». А через два дні загинув.
За час служби офіцер неодноразово був відзначений
нагородами: пам'ятним знаком «Захиснику
Маріуполя», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «За доблесну службу», подякою Національної гвардії
України, почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Попрощалися із Владиславом у листопаді 2022 року.
Його поховали на Берковецькому кладовищі Києві.
У захисника залишилися дружина Світлана і донька Софія.
